Вступ

Мене звати Едуард, я представляю edpit agency. Зазвичай я займаюся створенням рекламних відео та анімації, але тут хотів би поділитися досвідом у іншому напрямку, а саме в кіно. Цей текст не дуже типовий для нашого блогу, але впевнений що він має місце. Тут я хотів би розказати про своє бачення щодо успіху та інші аспекти навколо нього, а також розповісти своє бачення успіху та досягання цілей. 

Успіх у соціальних медіа

Наразі, на мою думку склалася не зовсім об‘єктивна картина в соціальних медіа про успіх. Сьогодні кожна людина має аккаунт у фейсбуці, інстаграмі та інших соціальних мережах. І кожен з нас напевно слідкує за успішними та відомими людьми. Тим паче що соціальні медія дають нам змогу бачити людей тут і зараз: «це я на зйомках», «це я з продюсером», «це я на червоній доріжчі» та інше. 

Я як режисер, підписаний та слідкую за десятками відомих режисерів та інших людей зі сфери кіно. Безумовно я, сам того не помічаючи, так чи інакше орієнтуюся на своїх кумирів, намагаюся переймати їх досвід. 

І якщо робити висновки по інстаграму та фейсбуку, то складається враження що людина на яку я підписаний – «супер мен». У нього все виходить, одна публікація успішніша за іншу. І ризик тут в тому, що коли ми дивимося такі пости, то може складатися враження що у всіх все виходить з першої спроби, та без помилок та як по маслу. Насправді ні, просто в нашій культурі чомусь мало говорять про провали, фейли та факапи. Тому я хочу розказати про своє правило трьох Ф.

Правило «ФФФ»

Ф – фейл

Ф – факап

Ф – ще раз фейл

Починаючи будь який проект, я одразу кажу собі, що наврядче слід очікувати одразу фантастичного результату і треба спокіно пройти три «Ф». Це допомагає мені зняти зайву напругу та займатися справою. 

Я не прошу від себе створити одразу «шедевр», а одже просто накидую ідеї і варіанти. Іноді кажу собі: окей, зараз Едуард ти напишеш десять прохідних ідей, це потрібно для розігріву.

Але на «прохідних» ідеях це не зупиняється. Кожен етап будь-якого проекту – це потенційний провал і я до цього готовий. Таким чином я знімаю з себе зайву відповідальність та «чекаю» поки відбудуться усі три «Ф». 

Далі на реальному прикладі я продемонструю цей буремний шлях.

Мій кейс з короткометражним фільмом

Як це працює в житті? Одного разу я придумав фільм «Втрачаю Голову». Перший провал був ще на етапі ідеї. Десь 90% людей так чи інакше розкритикували ідею. Хтось хотів задати свої рамки, комусь було жорстковато, а хтось навіть не став дочитувати після першої сторінки. Але я на цьому не зупинявся.

Через декілька місяців я завершив сценарій. На той момент він подобався багатьом моїм колегам, отже я почав шукати акторів. Новим ударом – були відмови акторів зі словами «не зачепило» та інше. На цьому моменті теж можна було б образитися на все і всіх, але я продовжив та врешті решт знайшов актора з хорошим досвідом. Про таке я і не мріяв.

В якийсь момент я зібрав частину дуже професійної команди, яка була готова працювати без гонорарів, але за умови наявності нормального бюджету для фільму. І тут здавалося б мій план зняти роботу «на колінках» провалився, тому що грошей у мене нема, а у відвертно студентській роботі профессіонали не хочуть брати участь. Але я поставив собі нове завдання знайти гроші.

 

Якби я орієнтувався на модель життя в фейсбуці, то я повинен був вже давно покінчити з цим і сказати щось по типу «не моє, у всіх все просто виходить, а умене ні», але я продовжив.

Далі я отримав безліч відмов від комерційних спонсорів і почав врешті решт шукати продюсера, який би вирішив фінансове питання за мене. Але і з продюсерами я отримав ще десятки відмов, а згодом все ж таки знайшов свого продюсера.

Одже «хеппі ендом» стала наша з продюсером подача фільма у «Держкіно», за декілька днів до війни. Що буде далі – поки невідомо, але це мало сенс.

Таким чином я на власній шкурі побачив, що будь-яка мета цілком реальна, головне боротися за неї, а не шукати компроміси із собою. Легко не буде, але воно того варте.